Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/539

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


станів, урядництва і врешті до т. зв. інтеліґенції, яка уявляє із себе здекласовану мішанину всіх цих ріжних верстов і ріжних класів.

Не забуваймо, що й Великий Селянський Син Шевченко всю свою духову культуру і національну свідомість одержав не від селянства, а від українського »кающогося дворянства«. І що його велич та ґеніяльність проявились в тому, що він своєю стихійною силою та енерґією замінив безсилля та плаксивість, перейнятого ним від цього »кающогося дворянства«, українського національного світогляду. Так само і теперішні селянські сини свідомість національну не виносять з дому, а одержують її в тім не селянськім оточеню, серед якого вони виховуються і де їх свідомість дозріває. Одно слово: не селянство творить Україну, не воно свідомо виділяє з себе борців за неї, а недобитки старої України, що в масі не належать до селянства, намагаються прищепити селянству українську національну свідомість і хочуть при помочі його великої сили збудувати Україну.

Крім цієї брехні що до якости селянства, треба позбутися й другої брехні, що до скількости. »Сорок міліонів«, які своєю масою, своїм числом мають сотворити Україну — це така сама брехня, як і українська національна свідомість цих міліонів. Ніколи і нігде пасивні маси своїм числом ні одної нації та держави не сотворили. Вони можуть тільки дану національну ідеольоґію і дану державну орґанізацію або восприйняти, або не восприйняти і тоді, при її безсилости, проти неї бунтуватись. Але творити ідеольоґію та орґанізацію вони по природі своїй не здатні. Творчість ця — це завжди діло певної активної меншости, складеної з двох частин: місцевої, яка під впливом ріжних причин і в ріжних історичних добах в неоднаковому числі з посеред пасивної маси на даній території виділяється, і зайшлої, яка своєю більшою активностю цей процес диференціяції викликає та прискорює і з оцим місцевим активним ядром при сприяючих умовах — залежних від характеру цього ядра та методу орґанізації нації — в одну національну цілість зливається.

Хто покладає надії на національну і державну творчість пасивної селянської більшости, робить — тільки в протилежний бік — ту саму помилку, що і варяжська теорія, яка свої надії покладає на національну і державну творчість тільки одної зайшлої частини активної меншости. Всі, хто Україну будує тільки »на народі«, муситимуть для здійсненя цієї будови завести на Україні »уложеніє« Царя Олексія Михайловича, по якому »бито кнутами і засилано на Лену« кожного, хто себе добровільно запродував другому в рабство. Цей ориґінальний спосіб пощирюваня свободолюбства був викликаний тим, що люде свобідні мусіли виконувати тоді державні повинности (які в моменти будови держав зовсім не бувають »смачним пирогом« руйнуючої держави демократії) і що тільки запроданя себе другому в холопство од цих тяжких державних повинностей звільняло. Хай же наші »народники«, які во імя пасивних міліонів »середняків« і »трудового селянства« легковажать і викидають за борт »національного фронту« десятки, сотні і тисячі не середняків і не селянства, готують, коли у них стане на це сили, »кнути і зсилку« для »народа«. »Кнути і зсилку« на той дуже правдоподібний случай, що цей »на-