Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/540

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


род« волітиме, як і за людей татарських, спокійніще і його пасивній вдачі більше відповідаюче холопство в Росії або Польщі, ніж вимагаючу од нього більших жертв і більшої активности мобілізацію в »народню« українську армію. Або, хай змінять, коли можуть, свій неприродний для України метод орґанізації нації.

Який має бути цей метод — вказує нам наша минувшина. За козаччини не тільки не треба було »бити кнутом« людей, щоб вони захотіли бути свобідними, а навпаки треба було добре пильнувати реєстрів козацьких, щоб між свобідних козаків не залізли ці, які на честь бути свобідними ще собі не заслужили. Але бо метод орґанізації козацтва не був »народній«: — ані охлократичний, опертий на використовуваню, а потім муштруванню »кнутом і зсилкою« пасивних мас, ані демократичний, опертий на їх обдурюваню.

Козаччина була класократією, тоб то такою — в українських умовах найбільше до влади здатною — аристократією, яка тому, що вона себе за аристократію уважала, ставила вимоги перш за все до себе, а не до народніх мас. Вона не перекладала своїх державних обовязків на народ, а давала сама приклад народові, як треба ці обовязки виконувати. Вона не йшла за народом, а вела народ за собою. Вона не принижувала себе до середняків, чи під-середняків, а тягнула всіх їх на верх — до себе. Вона не покладала надій на народню творчість, а сама творила, сама давала народові свій творчий порив, І врешті, хоч більша її частина була зайшлими »Варягами« по походженю, але ці »Варяги« були вже асимільовані, вже звязані орґанічно — подружжями, володінням землею, звичаями, мовою і т. д. — з місцевою пасивною масою, і тому — не механічно, не страхом, не своїми чужими варяжськими »касками« — а своєю орґанічною близкостю до пасивної маси вони поривали її за своїми хотіннями, за своїми ідеалами…

Катастрофа прийшла для нас тоді, коли по знищеню козацької аристократії, Україна залишилась з міліонами селянства. Завдяки оцим завеликим міліонам елєментів пасивних і пропорціонально до них замалій скількости елєментів активних, ми докотились до руїни державної і національної. І власне вся історична вага сучасного моменту лежить в тому, що якраз тепер ця трагічна для нас пропорція починає мінятись. Під впливом передвоєнного колоніяльного насищеня України, розвитку матеріяльної культури, далі війни, революції і багатьох инших причин, стали знов з посеред розворушеної людської маси на нашій території виділятись в великому числі нові елєменти активні. Оця наша нова майбутня аристократія, майбутня провідна і правляча верства — оця активна меншість, а не пасивна більшість — це і єсть єдина реальна, національно і державно творча сила України.

В руках цієї нової сили лежить наша будуччина, як нації і держави. Від методу її орґанізації залежить ця будуччина. Він мусить цій новій аристократії нашій дати таку силу, щоб вона могла потягнути за собою до України міліони пасивних мас. Коли нова українська аристократія своєю внутрішньою орґанізованою силою не захопить для своєї державної і національної творчости цих пасив-