Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/544

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


лою, розвиненою не станемо доти, доки — замість як той »ванька встанька« все ставати на ноги: на підстави з яких ми вийшли — будем все падати на голову, тяжчу од своїх підстав проєктами того, що має колись бути.

Такою опертою на нашій історичній традиції і на нашій історичній спадковости точкою опори для українських державницьких консервативних елєментів може бути тільки відновлене наше традицийне історичне Гетьманство. Розуміється з додатком того корективу сталости, який намагались надати йому наші предки за Гетьманів: Хмельницького, Самойловича, Розумовського, а саме: з перетвореням його з Гетьманства доживотнього, виборного, в Гетьманство дідичне в однім роді, не виборне. І розуміється з наданням йому в державному устрої тих політичних і соціяльних форм, які необхідні для сучасного духового і матеріяльного розвитку нашої Нації.

Тільки Гетьманство може стати для нас орґанічною аркою сполученя між нашою прабабкою Русею і бабкою Малоросією, від якої вродилась наша мати Україна, і якої вона не може виріктись, коли хоче жити на землі, а не в царстві повітряних, літературних мрій. І тільки Гетьманство, обєднавши біля себе всі здержуючі консервативні елєменти, може витворити ту базу, на якій і в межах якої кожний з наших діячів і патріотів зможе проявляти свою творчу, реформаторську діяльність.

Муссоліні наприклад, тільки тому не викликав страшної катастрофи і не зруйнував Італії, що не повалив італійської монархії. Як справжній патріот і політичний творець а не руїнник, він скорився перед символом і персоніфікацією єдности національної, перед репрезентантом національної традиції і сучасности: італійським Монархом. Хоч особисто, як людина, цей Монарх нічим зрештою йому заімпонувати не міг. Тільки завдяки задержаню монархії Муссоліні задержав для своєї реформаторської діяльности необхідні для неї рами: орґанічну структуру нації. Він не розвалив дотеперішньої національної будови, а почав її тільки досконалити. І для своїх реформ він придбав необхідні для них, бо посідаючі досвід і традицію влади, чесні і вірні консервативні елєменти, які при поваленю монархії були б знищені, розбиті і викинуті за борт нації. Чи ми багатші од Італійців на державно творчі сили, що можем дозволяти собі розпочинати будову держави від винищуваня і вирізуваня її попередніх будівничих? І чи всі наші численні кандидати »на чоло нації« не принесуть більше користи власне не »на чолі«, а в характері Муссоліні: як чесні слуги персоніфікованої і репрезентованої Гетьманом-Монархом Нації і Держави, а не як трагікомічні головні і не головні отамани, президенти, військові диктатори, і т. д. і т. д.[1])....

  1. Підкреслюю, що говорю тут скрізь про Велику Україну і не маю на думці законного для Галичан та єдиного у них Диктаторського Уряду. Цей Уряд ріжниться від всяких наших незаконних і узурпаторських отаманств тому, що повстав він на зовсім иншому ніж наш — бо посідаючому сильніщі консервативні елєменти і тому легче видержуючому навіть демократичну дезорґанізацію — галицькому ґрунті. Але думаю, що на довший період часу такий уряд, репрезентуючий демократичний і республіканський метод організації нації, буде і для Галичини деструктивний та шкідливий. І думаю, що тільки орґанізація місцевих консервативних державнотворчих елєментів під гаслами установленя власної монархії, зможе і там, в Галичині, врятувати ці елєменти од розкладу та загибелі. Без української монархічної точки опори ці елєменти, як старі (переважно духовенство), і особливо нові, що виділяються саме тепер з посеред селянської маси (анальоґічні до польських »пястовців«), розпорошаться, здезорґанізуються і в результаті — по страті, серед руїни, своєї найактивніщої частини — зденаціоналізуються, абсорбовані польським консерватизмом так само, як це сталось колись з галицьким боярством. До цієї теми маю надію повернути в иншім місці.