Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/548

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Знаючи наше надзвичайне багацтво на »Наполєонів«, на пророків »незалежної політичної думки«, на »спасителів Вітчини« і всяких більше або менше деструктивних еґоцентриків, чи уявляє собі Автор варяжської теорії »чехарду« — яка, без такої сталої і непорушної точки опори і без, опертої на ній, єдности та сили здержуючих консервативних монархічних елєментів — почнеться на звільненій од чужої влади Україні: — »чехарду«, де скакаючі один через другого »голови держави« будуть взаємно собі для більшої легкости в скаканню голови здіймати? І чи не пригадуються йому при цьому образі слова одного польського патріота: »я готов кожної хвилини за самостійну Польщу вмерти, але тільки не дай мені Боже в ній жити«.

На цьому кінчу оці побічні екскурси і перехожу до перерваного вище викладу моїх думок, в дальшому розвитку яких прийдеться мені ще до питання персоніфікації українського монархізму і реалізації ідеї нашої »точки опори« повернути.