Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/549

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


II.
Оцінка варяжської теорії в звязку з двома основними проблємами української політики: Як сотворити єдиний український фронт проти істнуючих на Україні чужоземних метропольних влад? Як в хвилину їх упадку установити свою місцеву українську владу?

Omne imperium iis solum artibus retinetur, quibus
ab initio partum est (всяка влада удержується тільки
такими засобами, при помочі яких вона почалась).

Римська теза про владу.

Повстання поневолених може закінчитись їх політичним
визволеням тоді, коли до повстання прилучається
і в проводі над ним участь бере частина старих панів. Як
що поневолені цю, приставшу до них, частину старої
правлячої верстви побивають, то їх політичні змагання
кінчаються погромом і вони надалі лишаються в залежности
од чужої влади.

З історії старинного світу.

В попередній частині була мова переважно про теоретичний бік політичної концепції Є. X. Чикаленка. Придивімся тепер, яку ролю в практиці українських національно-державних змаганнь може відограти його теорія.

Практичне приміненя варяжської теорії було-б можливе, коли-б сучасна влада комуністична на Україні не удержалась і коли-б упадок цієї влади був катастрофічний, сполучений з революцією. Як що сподіватись еволюції большовизму, то в цій еволюції не може бути місця для ніяких національно-державних українських змаганнь, в тім числі і для теорії варяжської. Не можна установити на Україні ніякої иншої державної влади, поки істнує державна влада комуністична. Але ця проста, здавалося-б, аксіома в нашій публіцистиці мусить бути »доказувана«. Коли у нас повстання проти Українського Гетьмана називалось »будовою української держави«, то чому збудувати українську національну державу не мали-б комуністи з Москви? І дійсно єсть багато Українців, які вірять в українську національно-державну творчість сучасних правителів України.

Оця утопія побудована головним чином на теоретичнім перемішуваню ріжних громадських типів і на сподіванках від людей одного типу таких діл, присущих типові иншому, яких перші, власне тому, що вони єсть такі, а не инші, виконати не в силі. Поняття нації, як певної ідеолоґічно-культурної окремішности, і поняття національної держави, як матеріяльного втіленя і зреалізованя цієї ідео-