Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/552

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Московський комуністичний центр, зорґанізований московським дворянином Ульяновим-Лєніним, включив в себе значну частину старих панів — старої правлячої московської верстви (типу Чічеріна, Брусілова і т. п.) — перейняв від них державний орґанізацийний досвід і тому зміг стати центром державним, правлячим. На Україні навпаки: большовизм всю стару українську правлячу верству, всіх (без виїмку!) старих українських панів — а перш за все тих, що пристали до України і взялись за часів Гетьманства до будови Української Держави — знищив, і тому він довів Україну до повного політичного погрому, він закінчився повним знищеням політичних визвольних українських змаганнь, він повернув Україну назад до старого рабства колонії. А як поводиться всеросійська правляча большовицька верства з тими своїми колоніяльними рабами, які пробують щось проти неї мимрити, показує недавня історія повної ліквідації Української Комуністичної Партії.[1]) З хвилиною цієї ліквідації зникли останні хаотичні подригання українського соціяльно-революцийного інтеліґентського »сепаратизму«. Поваленя »панської« Гетьманської Української Держави закінчилось тим, чим воно мусіло закінчитись: повною перемогою всеросійської охлократичної рабівничо-кочовничої матеріяльно-непродукуючої верстви — єдиної, неподільної, зцентралізованої і недопускаючої ніяких національно-державних (хоч-би і в комуністичну форму прибраних) »сепаратизмів«. Зрештою вступ до неї «балакаючим українською мовою« і покаявшимся в піддержці

  1. По офіціяльним комуністичним звісткам ця ліквідація виглядала так: »Президія комінтерну, взявши з укапістів попереднє зобовязаня скоритись перед всякою постановою, яка-б вона не була, винесла 24 XII 1924 р. постанову: 1. Признати програму й тактику У. К. П. некомуністичною; 2. зліквідувати У. К. П., як самостійну партію; 3. зліквідувати також ліву фракцію У. К. П. (вічна українська ліцитація в лівінню і »революцийности« вже видко і большовикам остогидла, коли вони заздалегідь спробу такого дальшого лівіння ліквідують); 4. членів розвязаної У. К. П. приймати до К. П. (б) У. через мішану комісію.« В зовнішній політиці оця ліквідація виявилась в тім, що — як каже уповнов. закорд. комісаріяту Радянської України п. Шліхтер (»Укр. Прап.« ч. 5. 1925) — »комісаріят закордонних справ України істнує, але тепер він назовні не робить нічого поважного, не спитавши союзного центру. В цім лежить ознака того, що він тепер не є незалежним, як попереду.«
    Офіціяльне признання, що для »комуністичної України« залишено тільки »неповажні справи«, єсть її найкращою політичною самохарактеристикою.