Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/554

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Але може опозиція українського громадянства, »української нації«, до комуністичної державної влади вплине на національну еволюцію цієї влади? Може сучасні правителі України дадуть врешті »конституцію«, і може в рамах цього »конституцийного закону« знайдуть поле для своєї політичної діяльности і політичної влади инші, не охлократичні типи українські?

Такого сподіватись не можна з двох причин. Перша, — що ніяка охлократична влада — будь це влада турецьких Султанів, чи »інтернаціональних« комуністів — не може по самому свому характеру, без запереченя самої себе, давати конституцію, йти на уступки громадянству: кому комуністи будуть давати конституцію, коли інаковіруючих треба по їхньому винищити, а віруючі комуністи не потрібують конституції, бо користають з повноти необмеженої абсолютистичної влади. Друга, — що від старої влади петербургської, яка завалилась, давши навіть куцу конституцію (бо всяка влада удержується тільки такими засобами, при помочі яких вона повстала і падає, як що вона свій метод правління міняє), сучасна влада большовицька ріжниться тим, що вона в стократ більше унеможливила всяку опозицію громадянства. Вона позбавила оце підлегле собі громадянство єдиної матеріяльної підстави його громадської незалежности супроти держави: позбавила його приватної власности.

На чиї кошти будуть сьогодішні українські революціонери робити революцію проти комуністичної влади, коли ці, що єдині (по свому орґанічному противенству) могли-б боротись з цією владою — українські »поміщики, фабриканти і куркулі« — матеріяльно знищені як раз тими-ж самими пп. Петлюрами, Винниченками, що цю революцію проти »народньої влади« тепер, запізно, робити збіраються. Може українським соціялізаторам землі допоможе в їх боротьбі з комуністичною владою ними-ж соціялізований український »середняк«, який сьогодня на животі мусить повзати перед державною владою, щоб вона його не покривдила при »чорних переділах«. Або може на видаваня сучасних революцийних і опозицийних українських газет складуться, так як колишні »поміщики«, сьогоднішні нові багачі оці вигодовані комуністичною владою »непмани«, яких багатство виросло не з »поміщицького визиску«, а з ріжних »рабоче-крестьянських продналогів« і казьонних милостей державної »народньої влади«. Що-ж до піддержки з боку »союзних демократій«, то в концесіях, видаваних комуністичним урядом цим демократіям коштом українського продукуючого громадянства, питання піддержки »української національної опозиції« буде — треба думати — поставлене досить виразно.

»Комуністичний Харків повстане проти комуністичної Москви« — большевики українські стануть сепаратистами у відношеню до большовиків московських — ось що ще можна вичитати в українській демократичній інтеліґентській пресі. Коли мова про життя найблизчих поколіннь, і коли вірити в тривалість большовицької влади (в що ми не віримо), то марні всі ці сподіванки на »мазепинство« українських большовиків.