Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/556

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


уступати. Пізніше ця приватна земельна власність старшинська послужила матеріяльною підставою для українського відродженя політичного і національного.

Сьогоднішня інтеліґенція оцієї підстави незалежности супроти комуністичного уряду не має та й не може мати, бо уряд матеріяльно непродукуючих кочовників — доки він панує — на пункті приватної власности, особливо на землю, буде найбільше неуступчивий і нічого з соціялізації та »общинного володіння« нашим соціялізаторам не попустить. Вона мусить проситись до нього поодинці і приймати всі ці вимоги, які їй цей уряд комуністичний ставить. І що найгірше, вимоги ці вона прийматиме не щиро. Її »смѣновѣховство« буде носити характер хитрий, провокацийний, криводушний — такий, з якого виросла колись характеристика »хохла« в старій петербургській Росії. Тому вона все більше озброюватиме проти »української мови« — проти останньої ознаки українства — правлячу всеросійську комуністичну верству. І як що тільки ця верства удержиться, то по знищеню політичних, власно-державних українських змаганнь, прийде черга і на новий указ 1876 р.: на знищеня »української мови« і инших »культурно-національних« і »неполітичних« українських ознак. Не на те використали большовики українську соціяльно-революцийну інтеліґенцію і її »українську мову« для поваленя української Гетьманської Держави, щоб потім цією мовою єдність своєї верстви, а з нею і силу своєї власної держави, зруйнувати.

Отже в »еволюції большовизму« на Україні нема місця для національно-державних українських змаганнь, нема значить місця і для варяжської теорії. Вона призначена для цієї хвилини, коли з тих чи инших причин завалиться у свому московському центрі пануючий тепер охлократичний комуністичний державний апарат і коли Україна опиниться знов, як в 1917 р., в стані анархії, без влади. В цім власне вага цієї теорії, як і всіх честних теорій еміґрантських. Їх завданням заховати до слушного часу в чистоті і ясности ідеолоґію тих громадських українських типів, що по своїй природі до панування охлократичного комуністичного типу пристосуватись не можуть. Ці типи матимуть в свій час змогу себе реально проявити, свою ідеолоґію здійснювати, але під умовою, що вони оцієї своєї ідеолоґії і своєї орґанізації не втратять. Коли-б Орликова еміґрація змогла була продержатись і передати при помочі відповідної орґанізації свої ідеї не до закордонних архівів, а на територію України, і коли-б вона могла була таким чином паралізувати деструктивні впливи тодішніх »хитрих малоросів«, що в інтересах свого »смѣновѣховства« і зрадництва погорду та зненависть до еміґрації ширили, — історія наша напевно склалася-б инакше. І хай ці, що сьогодня несвідомо цькують честну українську еміґрантську ідеолоґічну та орґанізацийну працю, памятають, що тільки такі зруйновані нації можуть воскресати, а не безсило в свому гробі борсатись, які духа свого, хоч-би поза межами Батьківщини, поза своїм тілом, живим зуміли заховати.