Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/559

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


та дати їй в очах громадянства моральний авторитет; 3. коли репрезентуюча національну ідеолоґію матеріяльно-непродукуюча і до діл меча нездатна інтеліґенція, сама не посідаючи матеріяльної сили для завойованя влади, буде претендувати на цю владу і тому буде бунтувати національно-ідеолоґічними гаслами громадянство проти тих, що маючи дані для завойованя влади, могли-б сотворити національну державу, під умовою, що їх морально піддержала-б інтеліґенція.

Перше єсть одною з причин неукраїнськости сучасної комуністичної держави на Україні. Друге — єсть одною з причин, чому взагалі дуже тяжко збудувати національну українську державу. Третє врешті стало причиною зруйнування Гетьманської держави в 1918 році — єдиної держави в останніх часах, яка мала всі дані стати поволі українською державою національною.[1])

Як бачимо, всяка українська державницька теорія матиме діло з окресленям взаємовідносин на території України між матеріяльною силою меча, матеріяльною силою продукції і гроша, моральною силою ідеолоґії і силою інертности мас. Тепер ці взаємовідносини на Придніпрянщині уложились так, що матеріяльна сила охлократичного всеросійського »комуністичного« меча побила, завдяки українському повстанню, слабесеньку і незорґанізовану силу меча українського. Ограбивши старих багачів (та намагаючись »позичити гроші« у багачів чужоземних) і спіраючись на інертности українських мас, вона смокче для свого кочовничого прожитку українського продуцента і своєю власною державною інтернаціонально-всеросійською ідеолоґією донищує національну ідеолоґію анархічної, руїнницької, розвалившої Українську Державу, української інтеліґенції. В Галичині і на Волині, завдяки зруйнуванню Української Держави українською анархічною інтеліґенцією і всеросійськими большовиками, перемогла польська інтеліґентська демократія, яка номінально править Польщею за гроші польських і антантських банкірів і держить під своєю державною владою, при помочі найнятого за ці гроші аполітичного державного апарату, місцеве українське громадянство. Вона намагається його заразити своєю демократично-республиканською отрутою, щоб в той спосіб його приспати і політично та культурно засимілювати. Знаходячи велику восприїмчивість на цю заразу серед демократичних од природи Українців, вона втягає чим раз більше в своє демократично-республиканське життя українського продуцента, українського інтеліґента і українські народні маси. Кожній з цих українських ґруп пропонується, за ціну одреченя від політично-територіяльних державницьких змаганнь,

  1. Дотеперішнє ще цькування цієї держави і тих, що хотіли-б її возстановити, інтеліґенцією українською може служити тільки відстрашаючим прикладом для всіх будучих державно-творчих елєментів на Україні, які-б хотіли колись, при державнім правлінню Україною, українізуватись. Це цькування може тільки служити доказом, що багато легче правити Україною в характері російського губернатора, чи польського воєводи, ніж в характері українського Гетьмана. Яко таке, воно найкраще характеризує державницьку вартість »самостійництва« української націоналістичної і соціялістичної демократичної інтеліґенції.