Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/566

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Політична суть цих двох актів, з погляду взаємовідношеня українського консерватизму і поступу (про значіння Переяславської Умови в нашій політиці державній я писав в иншім місці), лежала в скріпленю місцевих слабих консервативних українських елєментів союзом з найсильніщою точкою опори сусіднього консерватизму — династією Романових. Коли-б були здійснені початкові — з перед 1648 р. — плани статечної козаччини і консервативної української шляхти — плани скріпленя польської влади королівської — то можна думати, що такий союз був-би заключений з династією польською, з якою ця козаччина і шляхта по своїй культурі політичній, по свому західно-европейському способу політичного думаня, була значно міцніще, ніж з династією московською звязана. Але сильна польська монархія стала, на жаль, політичною утопією мабуть вже з тих часів, коли над цілим духом Польщи запанувала лєґенда про »кметя« (по нашому »середняка«) Пяста, збунтованого проти лицарської »панської« династії Попелідів Абрумом Проховником і двома, не сіючими та не орючими, інтеліґентськими »народово-демократичними« ангелами.

Шукання точки опори для українського консерватизму в сусідстві, а не у себе, було викликане внутрішньою слабостю українських консерватистів. Вони власними силами зрівноважити український поступ, побороти в той спосіб українську анархію і сотворити у себе свою власну монархічну точку опори — як цього хотів Великий Гетьман Богдан Хмельницький — тоді не змогли. Отже не в якихось національних »возсоединеніяхъ«, сфабрикованих пізніщими »малоросійськими письменниками« інтеліґентами,[1] а в скріпленю слабого українського консерватизму тією сильною точкою опори, яку давала йому династія Романових, лежить політична суть цих актів. Позитивним їх наслідком було приборканя на 200 літ на Лівобережжі і на 100 літ на Правобережжі української анархії; величезний, завдяки цьому, фізичний розріст української маси; посуненя української колонізації на схід до берегів Чорного моря; збільшеня відпорности цієї маси на заході, і закріпленя на Україні приватної земельної власности, що лягло в основу пізніщого українського буйного економічного розвитку. Наслідком неґативним було втягненя через династію Романових слабого консерватизму українського в московське життя і пізніще його приголомшеня (помимо збройного протесту Хмельничанина Мазепи і повстань спольщеної правобережної шляхти), одночасно з приголомшеням старого консерватизму московського, новою неконсервативною, диктаторською і самодержавною охлократичною петербургською владою. Оце приголомшеня українського консерватизму петербургською всеросійською самодержавною Імперією викликало політичний лєтарґ

  1. Треба підкреслити, що всі ці фабриканти переяславської лєґенди про національне »возсоединеніе« і »одинъ народъ« не виходили зпосеред українських консерватистів, зпосеред шляхетсько-козацької верстви, а майже виключно зпосеред ненавидячої своїх »панів«, української інтеліґенції того самого типу, що вчора робила повстання проти свого слабого Гетьмана, а сьогодня пішла цілувати руки сильних всеросійських большовиків.