Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/568

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


жати, з дозволу антанти, хоч частину німецького війська в своїй службі. Тоді революціонери підняли повстання проти української державної консервативної Влади при помочі большовиків (Винниченко), опинились в залежности од Польщи (Петлюра), а потім, не маючи вже єдиного Українського Гетьмана, щоб його валити, загубили свій »єдиний революцийний національний фронт«, поперегризали собі горла за програми та орієнтації і щезли в тій прирві, яку ми сьогодня — щоб будучі українські революціонери мали об що ударитись і задержатись — намагаємось всіма силами загородити.

Нема иншого виходу з цієї нашої національної траґедії і цієї нашої споконвічної руїни, як тільки ідеолоґічне та орґанізацийне відродженя українського консерватизму і возстановленя власними силами його точки опори: Гетьманства.

Иншого консерватизму, не звязаного з возстановленям Гетьманства в його сильній монархічній формі не може на Україні бути. Бо тільки Гетьманство єсть реально вже витвореною, традицийною формою нашої державно-національної влади. Бо власне в формах Гетьманства виявилось сучасне відродженя українського консерватизму в 1918 р. Бо тільки в формі Гетьманства наша традиція державно-національна змогла стати фактом, зреалізуватись, що для консерватизму має рішаюче значіння. Бо хотіння перетворити Гетьманство з елєкцийної і досмертної — від Польщи запозиченої форми монархії — в монархію дідичну і не виборну, єсть від часів Богдана Хмельницького, Самойловича і Розумовського традицийним хотінням консерватизму національно-державного, тоб-то такого консерватизму, що точки опори шукав і шукає у себе, а не у сусідів. Бо врешті тільки такий консерватизм зможе в будуччині зреалізуватись, що матиме за собою реальну силу тих елєментів, яких само істнування, оперте на володінню землею, звязане власне з цею традицийною формою української державно-національної влади і української державно-національної ідеолоґії.

Як вже в попередніх моїх статтях було вияснено, возстановленя Гетьманства без його персоніфікації в реальнім Гетьманськім Роді неможливе. І коли мова про Гетьманство, як точку опори для відродженя основи держави і нації: — українського консерватизму — а не як про диктатуру, потрібну для реалізації якоїсь »найкращої революцийної програми«, то Гетьманом України може бути тільки нащадок Гетьманського, звязаного з нашою державно-національною традицією Роду. Щоб уникнути врешті, найбільше небезпечної в хвилину такого відродженя, анархії серед самих Гетьманців і боротьби між ними за »найкращих кандидатів«, вони мусять обєднатися біля Роду, який вже був Гетьманським і якого представник став знов Гетьманом. Бо найкращим кандидатом при монархії єсть завжди той, хто має за собою найбільше дисциплінованих, найкраще зорґанізованих, найбільше шануючих традицію і право, а тому найбільше вартних монархістів. Тільки наш український лєґітимізм в тих формах, в яких він при нашій слабесенькій