Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/580

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


іфікуючому державу і націю, Монархові і тільки йому одному, а присягають служити »республиці«, тоб-то служити всякому урядові, який буде потрібний анонімним капіталістичним спекулянтам, який буде »вибраний« ними[1] і який армії та державному апаратові платитиме гроші за їх »аполітичність«, тоб-то за їх готовність жертвувати свою кров всякому урядові, який за це заплатить. Иншими словами, демократія єсть владою золота над продажною ідеолоґією, над продажним мечем, над зогнившим консерватизмом і над пасивностю розпорошених та здеморалізованих народніх мас.

При пануванню демократії, посідаючий золото і ненавидячий меча, продуцент-фінансист-спекулянт хоче, щоб влада державна, яка йому служить, коштувала його як найменше; знов-же інтеліґент-політик, бюрократ і войовник — хочуть за свої політичні функції і за свою службу одержувати як найбільше. Щоб примусити спекулянта платити більше, демократична, фіктивно правляча, інтеліґенція має два політичні способи: »інтерес нації« і »народній гнів«. »Інтерес нації« репрезентують демократичні інтеліґенти праві, а »народній гнів« репрезентують такі-ж самі демократичні інтеліґенти ліві. І вся динаміка демократії полягає в т. зв. парламентській грі на оцих двох основних політичних »валютах«. Коли спекулянт грає на »інтересі нації« і піддержує праві демократичні партії, він єсть »патріотом«, але разом з тим ворогом народа. Коли-ж переляканий цим другим епітетом, він починає піддержувати партії ліві, то стає ворогом нації і національним зрадником. Але сяк чи так, він мусить платити тим чи иншим представникам опінії суверенного демократичного виборця і мусить запобігати їхньої ласки на те, щоб вся оця політика кінчилась тільки залякуваням і щоб ані »народній гнів«, ані »інтерес нації« не були доведені до послідовного кінця. Така перманентна (постійна) небезпека революції зправа і зліва лежить в основі правління демократії і воно може держатись тільки доти, доки ця небезпека не здійснилась, тоб-то доти, доки спекулянта не вхоплять за чуприну в своє монопольне використовуваня праві чи ліві — »фашистські« чи »комуністичні« — не парламентські, а дійсні, бомбами озброєні і посідаючі сильні грабіжницькі інстинкти, революціонери-охлократи.

Демократична республиканська держава і така її шарлатанська парламентська політична гра, ведена іменем »суверенного народу«, може істнувати тільки при слідуючих умовах:

  1. Ілюстрацією до того, як відбуваються вибори цих урядів, може служити недавня (ноч. 1925 р.) голосна у Франції історія з вибором барона Моріца Ротшільда до парламенту. Від инших виборів цей голосний вибір відріжняється тільки тим, що п. Ротшільд рішив робити одкрито те, що инші роблять тайно. Він просто оголосив, що платить за голоси на себе готівкою і результатом цієї демократично-республиканської щирости було не тільки те, що »суверенний народ« вибрав його майже одноголосно в цій окрузі, де він кандидував, але ще й инші округи присилали до нього депутації, щоб він зволив кандидувати у них. Розуміється для такої високої демократично-республиканської свідомости треба вже довших літ панування демократії, як це має місце у Франції.