далеко не все воно до упадку большовиків продержиться) — це замала жменька для правління державою, коли згадати, що навіть Мексика в часах свого державного визволеня зпід іспанської влади мала 20% — осівших там і взявших активну участь в державно-визвольному рухові — поміщиків креолів (змексиканізованих Іспанців). Крім того, українська демократична інтеліґенція на превеликий жаль дуже помиляється, кажучи, що поміщики на Україні »не демократи« і »чужинці«. Власне все лихо і траґедія в тому, що вони в своїй більшости і демократи, і найбільше природні Українці. Тільки невеличка горстка зпосеред них, це нащадки войовників місцевих або зайшлих, які своїм мечем здобули собі право на українську землю і тому, як всякі осівші войовники, мають сильніще розвинене хотіння своєї влади на своїй землі і більшу державно-творчу здатність. Цю власне горстку від XVII ст. розстрілювала і депортувала до Мальборґу демократична Польща; четвертувала, засилала в Сібір і розпорошувала по степах »Новороссії« охлократична Росія петербургська; донищує сьогодня Росія большовицька. Цю власне горстку цькувала завжди і цькує по нинішній день соціяльно-революцийна — однаково, як соціялістична так і націоналістична — інтеліґенція українська, унеможливлюючи в той спосіб істнування України, як окремої держави і як окремої нації.[1]
Більшість українських »поміщиків« це ті, що пристосувались. Ті, що одмовлялись од своєї власної територіяльної влади: це власне »демократи«, що Україною хотіли правити не своїм мечем, не своїм Гетьманством, не своїм завойованям, а хитрою орієнтацією, демократичним умінням винюхувати подиктовані метропольною владою »народні бажання« і держати ніс по вітру цих »бажаннь«. А що хитрі лисиці, як відомо, ніколи не ходять купою, тільки промишляють тайком од инших, поодинці, то й серед більшости наших »поміщиків« як і взагалі серед всіх Українців, так розвинутий дух щиро-демократичного і щиро-українського хитрого і руїнницького індивідуалізму.
Але слабість і всі численні гріхи старих природних орґанізаторів хліборобського класу, старих панів українських, зовсім не означають того, що їх треба — як думає наша соціяльно-революцийна, однаково як соціялістична так і націоналістична інтеліґенція — знищити. Не зважаючи на все своє каліцтво — ці старі пани — це єдиний державно-творчий елємент серед українсь-
- ↑ Крім цього, багато українського войовничого елєменту згинуло в московсько-польській боротьбі, веденій на Україні українськими силами. З самої тільки Київщини по шляхетсько-польськім повстанню 1831 р. було виселено примусово більше 40.000 шляхетських, переважно православних родин. А скільки лицарської войовничої крови виточили тепер з України большовики, скільки загинуло її в польських таборах, загине на еміґрації і скільки її само одійшло від України, зараженої трупїм ядом інтеліґентського розкладу! Ось в чому біолоґічне джерело української вродженої демократичности, а разом з тим нездатности цих демократичних, вихолощених з лицарської крови і лицарського духа, »свідомих Українців« до сотвореня власної держави!
