Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/611

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


провансальській колонії лежить джерело небезпеки для петербургської чи парижської метропольної влади.

Знищеня старих »панів« таке, яке було в 1648 р., можна порівняти хіба тільки зі знищеням сучасним. Одначе в хвилину, коли Великий Гетьман перестав бунтуватись і став творити власну державу, він мусів покликати назад останки цих, все-ж таки недобитих, панів і Держава Українська істнувала доти, доки мала в ціх панах, завдяки розумній політиці Гетьмана, свою консервативну опору. Нові, по смерти Великого Богдана, підняті ворохобниками повстання проти »панів« довели до того, що був знищений тільки український консерватизм. Цих панів українських, що віддали себе під опіку Москви і Польщи, українські соціяльні революціонери знищити не були в силі. І власне вони — ці москвофільські та полонофільські пани — перемогли на Україні. Україна була поділена не відповідно до бажаннь антипанських революціонерів, а відповідно до сили москвофільської і полонофільської орієнтації серед панів.

Перемогли-ж ці чужі орієнтації тому, що орієнтація своя, українська, показала себе для старих панів українських само-убийчою. Ніхто з них не захотів більше будувати Україну, коли побачив, що в цій Україні його ждуть тільки прокляття, лайки і ні на що не потрібна смерть від зрадливого власного українського ножа. В той спосіб, на знищеню українськими руками тих старих українських панів, що до тодішнього українства пристали, збудовані були Москва та Польща на Україні. Так само і тепер, знищивши нас — горстку сучасних консерватистів українських — і давши тим доказ всім консервативним елєментам на Україні, що українізація це для них заріз, панове з революцийно-демократичного фронту приготовили тільки новий розділ, а з ним і нову руїну України. По упадку українського Гетьманства від рідного українського цькування запанували на Україні знов ці, що до боротьби з глупотою і руїнництвом української соціяльно-революцийної інтеліґенції пристосовані краще, ніж ми.

Деякі українські націоналістичні і соціялістичні »редактори« пишуть, що Гетьманство це »видумка українських панів на те, щоб повернути собі маєтки на Україні«. Таке пишеться для »соціяльного і національного усвідомленя українського народа«. Бо самі »редактори« прекрасно знають, що коли-б »панам« тільки маєтків було треба, то для їх »поверненя« вони мають багато легчий і від тисячі літ опатентований на Україні спосіб: покликати на Україну Москву або Польщу за ціну власне відреченя од українського Гетьманства, а не його возстановленя.

І наші зусилля, щоб оцей легчий спосіб істнування серед панів українських перебороти — щоб цю їх горстку, яка ще на еміґрації залишилась, під українськими Гетьманськими прапорами при політичнім ділі українськім удержати і для майбутньої Держави Української (неможливої без цих старих панів) зберегти — ці самі інтеліґенти українські поясняють »лакомством нещастним«: »матеріяльними зисками«, які ми, мовляв,