Сторінка:Вячеслав Липинський. Реліґія і церква в історії України (1925).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

республиканцями і демократами. Вони не визнають ніяких освячених традицією, загально признаних і всіх обовязуючих — в тім числі і реліґійних — авторитетів; вони проповідують повну “свободу переконань” для кожної одиниці і вважають, що про правдивість чи неправдивість цих переконань мають вільними голосами вирішати самі горожане, при чім за правдиві і добрі приймаються хвилеві переконання більшости “свобідних одиниць”. І коли для політиків першого типу штука правління полягає в тім, щоб при помочі сили власної державної орґанізації, використовуючої для своїх матеріяльних цілей ту чи иншу віру, всіх інаковіруючих знищити або залякати, то для політиків цього другого типу вся штука правління полягає в тім, щоб при помочі пристосованих до такої політики — на словах: “свобідних”, а в дійсности: куплених способів пропаґанди — як не всім, то принаймні більшости сподобатись. Місце реліґії, церкви і духовенства в таких державах займає “наука”, преса та партійна інтеліґенція, яка, не будучи ніколи так добре зорґанізована в одно тіло, як віруюче в одного Бога духовенство, репрезентує не одну — одною доґмою спаяну і тому орґанізовану “реліґійну” — громадську віру, а тисячі ріжних “вір”, що завзято між собою конкурують і бються за “народню більшість”. Реліґія в цьому методі орґанізації державного життя відограє ролю таку саму як всяке инше “переконання”, як всяка инша світська віра. Коли хтось думає, що в “народні вибранці” вискочити і собі на життя заробити лекше при помочі пропаґанди якоїсь нової реліґії і нової церкви, ніж при помочі торговлі, чи біржевої спекуляції, ніхто йому не забороняє таку “нову церкву” закладати і самого себе в ній “папою” проголосити. При такому способі орґанізації громадського життя, опертому на “вільній конкуренції”, все зводиться до сприту в інтересах. І вільно кожному робити свій інтерес, чи на партійних програмах, чи на торговлі, чи на боксі, чи на реліґії так, як він вважає для себе найкращим — при чім, розуміється, цей інтерес вільно робити чесно і не чесно, бо поняття про мораль, які звичайно нормує церква і реліґія, тут це діло “приватної совісти кожного”.

Оттаке відношення політики до реліґії, оттаке повне відділення церкви од держави, при якому держава автори-