краще містицизм, що культивується, а одночасно здержується і керується такою для держави авторитетною реліґією і церквою, яка в знаряддя держави повернути себе не дає. Тільки тоді, коли життя матеріяльне, державне, керується незмінливими і вищими од людських законами Бога, і коли віра в Бога і любов до Нього не дозволяють людям знайти всю ціль свого істнування в матеріяльному, земному, тілесному, можна весь час в людській матеріяльній боротьбі за поширення життя, за владу, за державу, містичне захоплення піддержувати. Можна весь час при помочі віри на жертви і на зусилля людей в цьому земному життю підіймати, а одночасно не давати виладовуватись їх містицизмові в маґічних практиках, звірячих інстинктах та матеріяльних здобутках, здержуючи його скріпленим у віковім досвіді розумом церкви й керуючи ним во імя тієї самої любови до Бога і віри в Божу поміч, на якій вся розмахова, творча сила реліґійного містицизму опирається. Своєю непорушною доґмою і вірою в вищі од часових людських примх та ілюзій Божії закони, реліґія при помочі церкви береже людей від анархії в думанню, в почуванню і в ділах. Вона служить „провідником для розуму і сторожем для серця”; вона дає лад і порядок думкам та інстинктам в життю кожної людини, а тим самим дає той лад і порядок думкам та інстинктам громадським, без якого орґанізованого, державного життя не буває.
Містицизму, опертого на вірі в якусь „наукову” й матеріялістичну теорію (напр. соціялізм, чи націоналізм в його матеріялістичній формі „національних еґоізмів” і т. д., і т. д.) не можна ані довгий час піддержувати, ані керувати ним і його здержувати. Весь творчий розмах, який родить всяка віра, виладовується дуже скоро, коли ця віра вичерпується здобуттям земного „щастя” і земних матеріяльних благ. Здійснення такої віри в формі завойовання влади приносить людям завжди повне розчарування і кінчиться її руїною. Такий містицизм спирається на оптимістичних ілюзіях соціялістичного, націоналістичного, демократичного, чи ще якогось иншого „земного раю” і на неоправданій історичним досвідом вірі в чудодійну і необмежену силу людського розуму, який своїми теоріями має цей земний рай сотворити. Він не відповідає песимістичній дійсности нашого земного буття і в результаті не за-
