Сторінка:Вячеслав Липинський. Реліґія і церква в історії України (1925).djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вативного, родового та земельного панства, а згодом устатковане і реліґією та військовою дисципліною ублагороднене городове козацтво типу Сагайдачного, то опорою поступової і революційної унії були тодішні „нові люде”: отже перш за все поступова, по нових школах тодішніх вихована, інтеліґенція, а поруч неї революційні та здекласовані ґрупи з посеред міщанства і такіж одиниці з посеред міщанства і такіж одиниці з посеред шляхти.

Як всякі революціонери в часах занепаду і слабости консервативних елєментів нації, уніяти XVI і початку XVII ст.. тільки себе стали вважати за її одиноких представників і законних вождів. Хто, вживаючи сучасної термінольоґії, до тодішнього „уніятськоґо (по сучасному кажучи „демократичного”) фронту” не належав, той не був справжнім Русином. Для доказу цього писались цілі томи, фабрикувались „історії”, фалшиво інтерпретувались документи і т. д. і т. д. Але як завжди так і тоді, це була гра з вогнем. Писану історію можна фалшувати скільки угодно, але реального життя, яке з дійсної історії випливає, сфалшувати не можливо. Проти монополізаторів національного імени і фалшівників національної традиції піднялись всі консервативні основні елєменти нації. Повстання під проводом Богдана Хмельницького, що з зовнішнього боку було боротьбою з Польщею, яка між иншим, в своїх інтересах піддержувала тодішніх українських уніятських революціонерів, — у відношенню до внутрішнього національного життя було ґрандіозною контрреволюцією, було вибухом православної реакції проти надмірного і необмеженого, революційного поступу уніятів. Власне проти уніятів воно в першій мірі всім своїм вістрієм, всею своєю розмаховою енерґією в духовій сфері зверталось.

І це був другий акт траґедії української, випливаючий льоґічно з акту першого. Винищуючи унію, православна реакція українська винищувала одночасно все, що в тодішній нації українській було з боку культурного найбільш живе, вразливе, рухоме, поступове. Вона винищувала разом з унією перейняту нею західну культуру, так безмірно потрібну для відродження упавшої і здезорґанізованої своєю пасивностю церкви і культури православної. Але поки ще були духовні вожди типу Могили, поки були вожди політичні типу Хмельницького, вони уміли піддержувати не-