Сторінка:Вячеслав Липинський. Реліґія і церква в історії України (1925).djvu/75

11). Коли, на Вашу думку, національне почування зачинає виразно звязуватися з обрядом і що властиво здержало наші маси від переходу до римо-католицтва? Котра з двох вір, православія чи унія, виявила сильніщу творчість національну й чому?

Національне почування звязується у нас з реліґією чи обрядом (в світському життю, особливо серед т. зв. інтеліґенції, місце реліґії в данім випадку може зайняти якась ідеольоґія, а місце обряду напр. якась форма літературної мови, правопис і т. д.) всякий раз тоді, коли розбивається наш національно і державно-творчий порив та розгон, і коли, не сотворивши чи стративши власну державність та ослабивши свою національну культуру, ми одступаємо назад до найбільше консервативних і найменше підлягаючих зміні основ нації. Одночасно нація з поняття державно-територіяльного стає поняттям ідеольоґічно-екстериторіяльним. Напр. поняття „Русь”, „Русин”, що в часах Галицько-Володимирської і Литовсько-Руської держави означало всіх мешканців нашої території без огляду на їх віри, починає в міру упадку нашої національної культури та державности означати тільки православних, пізніще ще й уніятів. Так само поняття „Українець”, „український”, що за Гетьманщини (поруч з терміном Малоросія) означають перш за все територію і всіх мешканців козацької України, по упадку Гетьманщини і при національній слабости української церкви православної, починають прикладатись чим раз більще тільки до одного літературного й культурного напрямку на Україні, звязаного з певною специфічною романтичною ідеольоґією та вживанням в літературі народньої, а не книжної, мови. Иншими словами, з реліґією і обрядом (або з безплодним змаганням підмінити реліґію якоюсь вірою матеріялістичною, напр. соціялізмом) поняття нації звязуються у нас всякий раз тоді, коли нація наша перестає бути матеріяльним політичним фактом, а перетворюється в ідеольоґічний напрям, і коли її репре-