тиму про реліґію, то розумітиму під цим словом всяку — виразною доґмою окреслену, певним ритуалом виявлену і окремою духовною орґанізацією репрезентовану — громадську віру в Вищі Сили, послух яким і виконування їх законів єсть потребою і обовязком людей, що до даної реліґії належать.
Політичне становище супроти реліґії може бути ріжне.
Єсть політики, які, орґанізуючи державне життя, намагаються зробити з реліґії послушне знаряддя в своїх руках. Вони не признають, поруч своєї влади світської, такої влади духовної, яка би не підлягала вповні владі світській і яка би своїм авторитетом духовним владу світську обмежувала і контролювала. Тому їхня державна влада світська єсть разом з тим і найвищою владою духовною. Вони не тільки правителі держави, тоб то орґанізації світської для діл світських, але й голови церкви, тоб то орґанізації духовної для діл духовних. Меч та ідея сполучені тут в одних руках. І коли якась церква, якась реліґія, в їхній державі не хоче бачити в них найвищої влади духовної, вони її винищують, або обмежують, яко мога, її права. Це буває звичайно тоді, коли правляча орґанізуюча верства складається з елєментів войовничих, але таких, які не належать до якогось матеріяльно продукуючого класу, які не беруть персонально участи в продукції, не творять нових матеріяльних цінностей і коли оця правляча войовнича верства в порівнанню з тою більшостю, якою вона править, знаходиться в великій меншости. Тоді така правляча войовнича меншість здобуває собі авторитет, тоб то признання для своєї влади в очах більшости тим, що вона репрезентує не тільки силу людську, матеріяльну, але й силу надлюдську, духовну. Наприклад горстка большовиків править многоміліонною Росією не тому, що большовики здатні добре зорґанізувати матеріяльну хліборобську чи промислову продукцію, а тому, що вони єсть “найчистіщими” представниками соціялістичної віри. Ніхто не визнає авторитету большовиків, як найкращих хліборобів чи найкращих промисловців, бож ні один большовик ані хліборобського господарства нігде добре
