Сторінка:Вячеслав Липинський. Трагедія українського Санчо Панча (Із записної книжки емігранта) (1920).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


-Аякже, аякже, - відповів переляканий Дон Кіхот, - Твої предки, наприклад, проти свого князя терор чинили, потім гетьманів своїх убивали, а воєвод московських призивали, одним словом вони нищили моїх предків як тільки могли, але мене Ти вже Санчо Панчо помилуй, бо я їй Богу хочу тільки того, що й Ти хочеш, і піду за Тобою, хоч би Ти завів мене навіть не туди, куди-б я хотів[1].

Сплюнув з пересердя Санчо Панчо і рішив про минувщину вже більше з кающимися дворянами і поповичами не говорити, а їх многотомні історії на цигарки вживати. Але що реальне життя ставило для бідного Санчо Панча свої суворі вимоги, то він безпорадний, послухавши облесливі побрехенки свого негодящого Дон Кіхота, і не знаючи нічого иншого повірив у недержавність українського народу і рішив, що він буде требувати для себе тільки автономію.

Але-ж як і цю автономію добути?

Переговорами з опозиційними російськими кругами - підсказував несміло кающийся дворянин і смиренний попович.

Але тут Санчо Панчо розсердився. Він своїм практичним розумом знав, що як позиватись з сусідом за межу, то не сусідського сина чи брата собі на допомогу кликати. З тої хвилини перестав зовсім довіряти підтюпцем поспішаючому за ним Дон Кіхотові.

Але що вище свого Дон Кіхота ніякий Санчо Панчо скочити не може, то і наш Санчо Панчо звернув очі свої туди, куди йому показував Дон Кіхот. І він пішов придивлятись до російських опозиційних кругів і побачив, що там шириться нова віра: культ босяка. Ця віра дуже нашому сироті Санчо Панчові до смаку припала. При ній непотрібний оцей плюгавенький Дон Кіхот. Він, Санчо Панчо, сам має знайти свій шлях, він поведе всіх за собою, він сам стане Дон Кіхотом. І лишив свого Дон Кіхота і пішов наш Санчо Панчо по прикладі російських сусідів босякувати.

Чим більше він босякував, тим більше він переймався новою вірою. Йому його російський вчитель сказав, що культ босяцтва вже по цілій Европі шириться і що це там зветься визволеням пролєтаріяту. А що наш Санчо Панчо в Европі не бував і ніякої мови європейської не знав, то він повірив свому російському вчителеві на слово, не знаючи, сердега, що пролєтаріят

  1. Не міг повірити Санчо Панчо, що його предки були настільки глупі, щоб свою власну державу валити, і він своїм чистим серцем почував, що коли український Санчо Панчо на світі єсть, то тому, що був король Данило а не татарські люде. Санчо Панчові самому хотілось дуже стати паном, але кающийся дворянин не вірив в справжнього Дон Кіхота, щоб бути паном - значить не просити, не каятись, мати глибоку віру і пошану до себе і до других... [?]