104
Перший розділ
„Körper und Stimme leiht die Schrift dem stummen Gedanken,
Durch der Jahrhunderte Strom trägt ihn das redende Blatt“.[1]
Вже Аристотель відрізняв осуд від „незвязаної мови“, або, як ми сказалиби, від самого виображіння якоїсь річи. Він каже, що тільки осуд (λόγος ἀποφαντικός) може бути правдивий, або хибний. Тому, що в осуді буває уложений, уформований і обєктивований даний зміст виображіння, то в ньому лежить вияснення виображеного змісту. Його розуміється як означений вияв сили означеного осередка сили. Без сумніву можливе й таке, що ту саму прояву на різні лади вияснюють і тоді маємо до діла з відношенням між психічним актом осуджування а подією, що справді відбувається. Се відношення не завсіди є те саме. Можливе, що акт осуджування відповідає, або не відповідає дійсній події. Се відношення між осудом а осуджуваним предметом є отже тим, що ми називаємо правдою, або похибкою. Колиж правда й похибка має викликати психічні наслідки, то не тільки справді мусить існувати відношення між осудом а осуджуваним предметом, але також мусить бути живим у свідомости осуджуючого. Якжеж повстає свідомість правди?
Самостійні спостережні осуди містять правду в собі немов implісite. Видаючи осуд, с. зн. виясняючи даний зміст виображіння, уважаємо вияснення остільки за вірне, що ще не знаємо можливости похибки. Щойно, коли через часті змислові обмани вирине в свідомости можливість, що доконане вияснення може бути невірне, тоді доходить виразно до свідомости відношення між осудом і осуджуваною річчю. Перша людина, що занурила палицю у воду, вірила певно, що палиця зломилася через занурення. Колиж при витягненні палички замітила, що вона не зломана, то її віра у віродостойність змислів трохи захиталася. Отже щойно факт похибки доводить до свідомости думку про правдивість осуду.
Від вірного вияснювання подій у нашому оточенні залежить дуже часто збереження життя. На всякий випадок зневолюють мене мої осуди про події, що мене оточують, до виконування доцільних рухів. Коли на прикл. пастухови здається, що у віддаленому шелесті пізнає виття вовка, то поробить заходи, щоби зберегти себе й свою череду, а те саме зроблять інші пастухи,
- ↑ „Тіло та голос дає німим мислям письмо; у століття
Думку людську на письмі лист понесе говіркий“.
(Шілєр, Прогулька, стор. 135–136, в перекладі І. Франка. Шілєр, Поезії, випуск II стор. 115–116. Львів 1914).
