Сторінка:Вільгельм Ерузалем. Психольоґія. 1921.pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

VI

не вилучає сього, щоби до пояснення більших гуртів прояв користуватися гіпотезами. Психольоґія не може обiйтися без таких помічних засобів таксамо як і фізика. Сим правом науки користувався я головно у з'ясуванні процесу думання й осуду, беручи за основу викладу свою теорію фундаментальної (підставної) аперцепції.[1])

2. На психічні явища я дивлюся як на своєрідний гурт прояв, що його не дасться зовсім порівнати з фізичними явищами, тож я завсіди ще держуся погляду, що психольоґія відрізняється від природописних наук своїм предметом. Проти сього виступили в новішому часі визначні дослідники. Вказуючи на міркування, загально знане вже від Канта, що навіть предмети природописних наук є нам дані тільки як змісти нашої свідомости, або як „переживання“, твердили й твердять дальше, що предметом усякої науки є тільки наші переживання. Коли дивитися на зміст переживань, або на предмети досвіду в питоменности, незалежній від підмету, тоді, кажуть, ми займаємося природописними науками. Колиж розсліджуємо зміст досвіду в його відношеннях до підмету, тоді ми займаємося психольґією. Отже природописні науки й психольоґія відрізняються від себе не предметом але тільки становищем розгляду.[2]) Не зважаючи на те, що сього роду розуміння не можнаби приспособити для шкільних цілей, бо воно ставить передумовою міркування з обсягу теорії пізнання, я не можу згодитися із сим поглядом навіть по мойому науковому пересвідченні. Своє становище до сих основних питань по части я вже виложив.[3]) але маю намір вернути ще раз до сього питання докладніше, як тільки матиму більше дозвілля.

3. Підчеркнений найпаче Вундтом характер психічних явищ як подій, переведено послідовно в цілій книжці. Таким чином, на мій погляд, устережемося найпевніше похибки Гербартової психольоґії, що дивиться на виображіння як на cвoйого роду самостійні річи.

  1. Ся теорія з'ясована докладно в моїй книжці „Die Urteilsfunktion“ (Чинність осуду), Відень 1905, дальше обоснована в мойому писанні „Der kritische Іdealismus und die reine Logik“ (Критичний ідеалізм і чиста льоґіка). Відень 1905 та в мойому „Еinleitung in die Philosophie“ (Вступ до фільософії) (7. й 8. наклад 1919). (Український переклад „Вступу до фільософії“ ладиться. Прим. перекл.)
  2. О. Кϋlре, Grundriß der Psychologie. S. 1 ff. Wиndt, Grundriß der Psychologie 4. Aufl. S. 3. (О. Кільпе, Нарис психольоґії, стор. 1. і д., Вундт, Нарис психольоґії, 4. наклад, стор. З.)
  3. Чинність осуду. cтop. 233 і д. — Вступ до фільософії. 7. й 8. накл. стор. 82 дд. і 146 дд. — Пор. дальше мою статтю „Психольоґія“ у Шілєр-Льос, Енцикльопедичний підручник науки виховання (Schiller-Loos Enzyklopӓdisches Напdbuch der Erziehungskunde).