 |
 |
|
Часто в нас кажуть за Соломоном: „Нема нічогісінько нового під сонцем“; ті самі слова можна любісінько прикласти до европейських народніх казок і вигадок. Велика більшина апологів (моральних байок) та оповідань, які тепер звісні по всій Европі, блукала по Азіі з дуже далекого часу і се справді буде один з найцікавіщих розділів в історіі людського розуму — вислідити всі ті вигадки, з яких повчали ся й розважали себе наші прості прадіди, тай по йіх різноодмінних формах дійти аж до стародавніх, хоч може не завсігди первісних джерел йіхніх. А вже ж гадати, буцім вони самостійно придумувались і розвивались од різних людей, які жили по зовсім різних сторонах та за різних часів, — це вже, як добре каже Джордж Кокс, буде така річ, „якоі ніхто розумний не зважить ся твердити“.
Питаню про те, звідки вони взяли ся та як росповсюднювались, спеціально оддають
