Хмельницького і при співробітництві української шляхти, яка відвернулась від Польщи і віддала свої сили на будову цієї Держави; він змальовує участь цієї Держави в міжнародній європейській політиці й її внутрішню еволюцію. Він зупиняється особливо на такім знаменнім акті, як добровільне прилучення літом 1657 р. до Української Козацької Держави цілого Пинського повіту в особі його шляхти, як православної так і римо-католицької віри. Цей акт визначав, що спольщена українська шляхта остаточно рвала з Польщею і хотіла відбудовувати спільно з козаками свою власну, незалежну Державу Українську.
В тім же приблизно часі, що й „Szlachta na Ukrainie“, появилися невеликі, але високо цінні, побудовані на новім архівнім матеріялі розвідки Липинського: 1) Данило Братковський, суспільний діяч і письменник XVII. століття. („Літературно-Науковий Вістник“, 1909, кн. II., 2) Генерал артилерії Великого Князівства Руського (3 архіву Неміричів). „Записки Наукового Товариства імени Шевченка“ у Львові, 1909, т. 87 і 3) Аріянський соймик в Киселині на Волині в маю 1638 р. Причинок до історії аріянства на Україні всі вони стосуються до історії другої половини XVII століття і початку XVIII ст., коли найбільш яскраво виявились державно-творчі стремління українського народу, уособлені діячами, які всі походили з провідної козацько-шляхетської верстви.
Обставини не дали Липинському змоги остаточно зредаґувати й опублікувати свої праці в однім збірнім виданні.
Вже на еміґрації видав Липинський 5 томів прекрасного науково-публіцистичного збірника „Хліборобська Україна“, (Відень, 1920-25) і свої знамениті „Листи до братів хліборобів“, (Відень, 1926), в яких виложив свою теорію української клясократичної й монархічної держави. Тоді-ж вийшла в Америці його книжка „Релігія і церква в історії України“ (Philadelphia, Pa 1925)
Історичні праці Липинского безперечно є найсильніще й найважніще з усього, чим позначився в новій українській історіоґрафії великий здвиг, який зробило в ній відродження української державности. Разом із тим вони, поруч творів Грушевського, являються найцінніщим здобутком української історичної думки новіщих часів. Яко такі були високо оцінені фаховою критикою і до сього часу зберегли, — та можно думати — ще
