строугорщини. Зі своїх 245.000 км² і 11,900.000 населення дістала Югославія з земель давньої Австроугорщини не менше як 144.000 км² і 7,000.000 населення — значить майже ⅔ своєї теперішньої території й населення!
Як наслідній державі Австроугорщини ніяк не може бути для Югославії рівнодушне це, що сталося з одною з инших частин давньої монархії Габсбурґів — з Галичиною. В першу чергу з прінціпіяльних причин. Бо поділ Австроугорщини відбувся під загальним кличем самовизначення народів. Для Південних Славян давньої монархії пішла ця справа доволі гладко, для нас, як знаємо на власній шкурі, дуже не гладко. Ми самовизначили себе в листопаді 1918 р. й ось уже третій рік ждемо на признання цього самовизначення. Цей виїмок від права самовизначення, хоч він покищо тільки практичний іще не став (Біг дасть, що й не стане!) теоретичним, все-таки повинен дати багато до думання югославянським політикам. Бо Югославія виросла в силу головно поділом Австроугорщини. Цей поділ то неначе хибна операція, при якій значну частину оперованого орґанізму просто понехано на поталу евентуальній ґанґрені. Хто зна, чи колись це занедбання не стане причиною квестіонування доцільности й важности цілої операції в 1918 р.! Для безстороннього глядача, що буде колись з історичної перспективи оцінювати розшматування Австроугорщини по засаді самовизначення народів, не буде двох думок. Він
