мовах — від протестів проти заборон на українське слово до наукових статтей про Україну — все це диктувала йому гаряча, безмежна любов до немічного народнього орґанізму. За його впливом російські Українці вступають у тіснійші звязки з австрійськими, проходять в Буковину й Угорську Русь, закладаються українські бібліотеки в Відні (при „Січі“), в Чернівцях (при „Союзі“), заносяться численні українські книги в Угорську Русь, де їх досіль ніхто не бачив.
Розмова про українську справу виноситься перед европейську публику, де ця справа ставиться в звязку великими всесвітніми політичними, соціяльними й культурними справами. Появляються статті про Україну в журналах італійських, французьких, анґлійських, еспанських, — переклади на сербське, польське, статті Українців, далі чужинців по матеріялам, даним Українцями. Але коли він своїм гострим, палким словом, своєю гризькою іронією, своїм строго льоґічним умом з повним холодом оператора клав на секційний стіл усі хиби, недомагання сучасної суспільности так щож инше це було, як не та велика любов, котра одинока може нам пояснити цю велитенську працю, яку виконав Драгоманів для українського народу взагалі, а для Галичини спеціяльно. Таку працю міг виконати тільки найщирійший і насвідомійший громадянин Українець. Тому нині не можемо вийти з дива, що колись його називано будь славянофілом, будь москвофілом, проти чого мусів Драгоманів навіть спеціяльно застерігатися. „Миж зовсім ніякий філ, ні українофіл, ні славянофіл, а просто Українець з уселюдськими
