мади, поступ політичний, соціяльний і культурний, чо тоді ми певні, що послужимо добробутові й просвіті нашого народу, а вкупі з тим охороні й зростові того, що в нім є доброго. Головна отже річ основна праця, самоосвіта всіх наших кругів, широколюдський інтерес до вселюдських справ. Цього потреба й політикам і представникам літератури й мистецтва. Тоді мусітимемо нашими власними силами виплисти на світову арену. Спеціяльно до літератури каже Драгоманів: „Колиб нам пощастило виробити літературу строго-мужицьку по мові, посвячену інтересам найбільшої маси людности нашого краю, тепер спеціяльно-найнижчої, а рівночасно літературу, одушевлену найвищими ідеалами европейської цивілізації, тоді-б ми проявили щось дійсно-ориґінальне серед культурного світа, таке, що про нього і той світ заговорив би“.
Друге — народня освіта. Перша та найширша, яка йде „од громади“ і яку належить що-йно розвивати. По думці Драгоманова це одно з перших діл написати суцільну популярну енцикльопедію по системі позитивізму. Бо поки нема рідної школи задля українського люду, уся наука може бути приступна йому тільки через українську книгу. Инша — це шкільна освіта. „Нехай, каже Драгоманів, хто бачить народнє горе, іде в учителі сільські, щоби справді запомогти народові і коли він дійсно здатний бути вчителем, він полюбить дітей, школу, почне думати, якби ліпше вивчити дітей читати, рахувати, думати, говорити, бути добрими й правдивими серед себе. І ось школа стає
