тому всьому, нехай втягає всі інтеліґентні одиниці, які має під де і поручає їм відповідно до їх звання, знання, освіти, віку, характеру, замилування — найбільше відповідне поле для їхньої діяльности. Тому позашкільна й дошкільна праця над гуртуванням і вихованням дітей і молоді мусить йти в парі з цілістю просвітного руху. І коли для позашкільної праці в тім напрямі не жаліють ліпше політично поставлені і висококультурні народи ні сил, ні часу, ні засобів, то щож говорити про український народ, який потребує не тільки як найбільше поширеної і поглубленої опіки над своїми дітьми, але мусить подбати, як боронити сей свій скарб перед шкідливим впливом часу та в многих місцевостях нашого краю перед небажаним впливом народньої школи.
Світова війна ставить те завдання ще ясніше перед очі. Матері, полишені самі з дітьми, без благодатного впливу батьківської руки, мусять поносити увесь тягар удержання родини і не в силі дбати так про виховання дітей, якби належало. А скілько остало нешасних сиріток після жерти війни? Хто ними займеться, хто їх пригорне до себе? Здавати усю справу на те, що громада обовязана такими дітьми зайнятися, се за мало, тим менше, коли в громаді не найдеться ніхто такий, хто бодай частинно заступив би сиротам найблишу родину. А щож говорити про ті найбільше нещасні жертви сучасного суспільного устрою, про дітей-безбатьченків, яких людська опінія ставить як щось низчого, та не заслугуючого на опіку? Правда — під тим оглядом настає замітний переворот та поступ у людських думках, та заки се просякне аж до самого дна, то ще не одну сльозу прийдеться проковтнути нещасній дівчині-мамі, неодна така дитина ростиме серед посміховища товаришів (-ок), серед глуму старших.
Дошкільну й позашкільну опіку над дітьми й молодю розвивають усі народи світа, а навіть, і в головній мірі ті, які мають свій власний державний орґанізм і свою рідну школу. Виходить із того, що український народ, який не може користати на разі із такого блага, мусить як під многими иншими згляжами, так і під тим оглядом взятися до самооберонної акції. Властиво велику частину сеї виховуючої роботи повинна сповняти школа. Та не тут місце вдаватися в осуд, чи навіть той суроґат „рідної“ школи, на яку ми не маємо найменшого впливу, сповняє вложені на неї завдання. На це місце мусить наступити позашкільна опіка над дітьми і молодю. Ся опіка мусить хоронити нашу дітвору перед впливами нерідної школи. Вже в передвоєнних часах повставали в чисто українських селах народні школи, закладані польським товариством народньої школи (T. S. L.). Доводилося приватно чути та читати в пресі про те, як учителі (-ки) тих шкіл старалися цукорками, ласощами, дарунками, збільшити число учеників (-ць), щоби тим способом спонукати як найскорше шкільні власти перебрати такі школи на краєвий рахунок. Сей деморалізуючий і нас у нашому доробкови рабуючий вплив нерідної школи — матимуть на увазі
