подає в „Письмі з Просвіти“ з р. 1910, чч. 8. і 9, о. Роман Курнатовський. Таким буде постанова загальних зборів читалень, Соколів, Січей, що кождий неграмотий член мусить виучитися грамоти в найкоротшім часі. Так само духовенство буде жадати від молодят перед заключенням подружжа, що мусять научитися читати, писати й рахувати, як ще того не знають.
Тому належить користати із цього рода положення і кувати з нього капітал для ліпшого ведення просвітної роботи на будуче. Сеж чується аж надто, що дальша просвітна праця серед нашого народу мусить йти в напрямі поширення і поглублення її. Мусимо витворити жажду книжки, бо книжка має стати одним з найліпших і найвірніших приятелів народа. Без знання читання і писання того не осягнемо. Оснування бібліотек на взір таких інституцій, як на западі, а головно в Америці, має стати не лише гарною мрією, але правдивою і живою дійсністю.
Далеко трудніша буде річ з винаходом відповідних учителів (ок) до ведення курсів неграмотних. Праця належить до дуже трудних. Точність, приготування до лєкції, і самі лєкції у вимірі що найменше двох годин бодай що другий день на протязі кількох місяців вимагають дуже сильної волі від того, який взяв на себе цей обовязок. Хто такі курси провадив, знає добре, що тут не вистарчить лише сам запал, але б парі з запалом мусить йти розуміння, як сього рода курси провадити. Безперечно, що найліпше до дого надаються учителі (ки) народніх шкіл і вони поклали вже досі великі заслуги в боротьбі з неграмотністю. Коли одначе узглядниться, що курс неграмотних вимагає великого вкладу труду від ведучого, не дивниця, що може не всі підіймаються радо праці на курсах, бож і сили чоловіка мають свою границю.
Виходячи з того заложення, що сьогодня всяка праця, а також і культурна повинна бути оплачувана, прийдемо до того заключення, що наука на курсах неграмотних має бути перш усього ремунерована. Як найти відповідні фонди, належить поважне призадуматися. По мойому, всі наші інституції фінансові, економічні і кооперативні нехай відложуть щорічно із своїх зисків на стипендії чи ремунерації для ведучих курси. Бо ясна се річ, що зріст свідомости й грамотности народа буде зростом і силою всїх названих інституцій. Громадські ради нехай вкладають у щорічний бюджет якусь суму на ведення курсу неграмотних у власній громаді. В передвоєнних часах визначила навіть бувша Краєва Рада Шкільна ремунерації за ведення тих курсів.
Коли в якій місцевости не найдемо учителя (ки) народніх шкіл, що міг (могла) би вести названий курс, так є повинністю других інтеліґентів села, повинністю наших студентів університету, повинністю інтеліґентніших селян взятися за ведення курсу. Ба, навіть в одній з новель Мартовича находимо прекрасний образок, як сільський школярик вчить старших громадян науки писання. Думаю одначе, що нам не потреба буде хапа-
