То не стоялоб над Невою
Отсих осквернених палат“
і не булоб на землі стільки осквернених діл, які ми бачимо й досі своїми наче „незрячими очима“. Як довго люде німими свідками, коли
„Людей,
Незлобних, праведних дітей
Жруть скажені, мов шуліка
Хватає в буряні курча,
Клює і рве його, а люде
Хоч бачать теє, та мовчать“,
як довго
„ми дивились і мовчали
Та мовчки чухали чуби
Німії, подлії раби,
Підніжки… лакеї“,
так довго в темну яму — святе сонечко не загляне, і в темній ямі не поросте зелена травка.
Але
„щоб збудить
Хиренну волю, треба миром
Громадою обух сталить
Та добре вигострить сокиру,
Тай заходиться вже будить.
А то проспиться собі, небога,
До суду божого страшного!“
Тому до діла, до праці, до активного чину на кождім полі народнього життя взиває поет, а коли
