громада його послухає, так
„на світ вас виведу на далі
рядами довгими з неволі“
бо
„знать
дають, що правда божа
встає вже, встала на земли,
щоб фараони стереглись.
А віра в Шевченка така сильна, що він
„таки буде сподіватись,
таки буде виглядати“ сього часу.
А покищо живе надією,
„Поки живе надія в хаті
Нехай живе, не виганяй,
Нехай пустку нетоплену
Іноді нагріє“.
І надія в поета ніколи не вмірає. Як тяжким було його життя, що нераз приходила йому думка наложити на себе руку, хоч крівавий деспот-цар придумав для нього найстрашніщу кару — наложити кайдани на живу поетову душу, він не піддається і є через те незрівняним зразком сильної, незломної волі гарту духа, прямо геройського самовідречення і самопожертвування. Раз його „душа й дума добро навчилася любить“, не було вже такої сили на світі, що моглаби від цього його відвести. І через те Шев-
