Коли культ Шевченка має бути справдішній, а не тільки на словах — необхідний зміст, необхідно розвести орґанічну працю у всіх областях народнього життя. Шевченко бачив, що головне лихо, ціла перешкода в тому, що кріпацтво святило свої орґії на українських землях, що неситий цар-деспот при помочи своїх „хортів, гончих і псарів“ наложив кайдани на увесь народ, про які можна було думати, що їх годі розірвати. І всю силу свого огненного духа спрямував саме туди, щоби пропало кріпацтво, цей вандалізм, виконуваний на людях таки хрещених, на Адамових дітях. Одночасно йшов далі. Людина кожда — це для нього святість найбільша, одинокий цінний капітал на цьому світі. Піднесення людської гідности, пошанування себе — шляхом освіти й знання цю правду заступає скрізь Шевченко, бо по його словам: „наука світ, а невчення тьма“. Під тим оглядом негайно належить розвести працю, щоби притягнути увесь народ до світла правди, сонця знання і науки. Бо „загальна освіта у народа — величезне добро; але там, де на сто чоловіка один письменний, то воно величезне лихо“. Цей один письменний стає глитаєм непросвіщенних і дбає тільки про те, щоби такий стан використати для своєї наживи і власної користи. В теперішнім часі широко-демократичних кличів — увесь народ зі всіма своїми одиницями мусить перемінитися в учнів і учителів з тим, що ці обі ролі виповнює кожда одиниця. Ублагороднення нашої духової істоти, добування знання і освіти мусить виходити з власного нутра, шляхом власної праці, бо
