І тут знову повертаємо до Шевченка, який остерігає, щоби не потішати себе минулими діями, але щоби на набутім досвіді будувати нову будівлю. Не розманіжувати своє серце, не потішати себе, що в нашій історії маємо Брутів і Коклесів, але самому творити історію великого народу і це завдання впоювати у дітей і стати справдішніми людьми.
І те, що тепер діється довкруги нас, воно все вже бувало.
Бували войни й військовії чвари:
Було добра того чимало!
Минуло все, та не пропало.
Осталися шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба.
А од коріня тихо, любо
Зелені парости ростуть.
І виростуть, і без сокири,
Аж зареве та загуде
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфиру,
Роздавить вашого кумира,
Людськії шашелі!
|
|
Та кропива, а більш нічого
Не виросте над вашим трупом!
І стане купою на купі
Смердячий гній, і все те, все
По-троху вітер рознесе;
