поета, що він справдішня духова власність народа. Само собою воно не прийшло. Коли шукатимемо за зразком, за образом правдивої людини з широким серцем, із всеобіймаючою любовю — найдемо цей зразок перше всього в особі Шевченка. „Любов — каже він — єсть животворний огонь в душі чоловіка, і все, що чоловік сотворить під впливом цього божеського чуття, відзначене печаттю життя і поезії“. Додаймо до цього, що ця людина почуває себе майже ціле своє життя самітною, лишеною своїй власній долі, котра не може сказати враз з великим ґенієм німецького народу
У неї вириваються з дна душі окровавлені слова:
„Лекше плакать,
Як ніхто не бачить“
|
|
„Маю серце широкеє
Ні з ким поділити!“
і коли в наслідку самотности скаже вона неодно таке, перед чим правовірний визнавець якої небудь доктрини — стає здивований і хоче брати в оборону Шевченка, або стидливо хоче затушувати найщиріщі вибухи почувань, які коли небудь могло людство почути — то це все можна брати саме на рахунок великої, глибокої, щирої душі поета. Вона бореться сама з собою, шукає правди, шукає розвязки
