Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ та коваль ГІЛЬДЕБРАНТ
входять правими дверми. Геншель несе на руцї малу Берту краще загорнену як передче. Хвиля мовчаня по причинї збентеженя між присутними.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Здорові були, пане Геншель!
ГЕНШЕЛЬ.
Добрий день вам всїм.
ФРАНЯ.
Ну Берто, що-ж чувати?
ГЕНШЕЛЬ.
Кажи: Дякувати! Ну, не умієш говорити? Якось воно йде, чоловік мусить бути вдовільний. Добрий день, шваґре.
Подає Вальтерови байдужно руку, що її також так само приймає.
Як там йде тобі? Що чувати?
ВАЛЬТЕР.
Як би мінї мало йти? Нешкодило би, якби йшло лїпше. Алеж з тебе чиста нянька.
ГЕНШЕЛЬ.
Ба, ба, що правда, то правда.
ВАЛЬТЕР.
Тепер не можна вже тебе більше побачити без сеї дївчини. Ти не міг її лишити при матері?
ГЕНШЕЛЬ.
Вона має тепер все богато роботи. Дївчина заваджає їй лише.
