Цю сторінку схвалено
із сею істориєю. Я не переймаю гостинницї. Як би я мав її переймити, то я сам мусїв би се найлїпше знати. Розумієш? Як куплю коли гостинницю, то скажу вже тобі про се. Тодї зможеш мінї давати ради; як тобі се не сподобаєть ся і не схочеш прийти до мене, ну, то дарма! Вже воно буде мусїти лишити ся так як є, мій шваґре.
Огневий сторож виходить та тріскає сильно дверми.
ВАЛЬТЕР.
Треба би і мінї вже йти…
Забирає ся платити
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Пане Геншель, по якому-ж се. Розганяєте мінї геть гостий!
ГЕНШЕЛЬ.
Люди-ж ви мої. Скажіть-но мінї, що я тут винен, що от сей забрав ся. Про мене міг би він тут випіти до завтрішнього раня!
ВАЛЬТЕР
ховає знов гроші раз у раз пристраснїйше
Яке ти маєш право викидати відси людий? Ти не є тут паном.
ГЕНШЕЛЬ.
А може знаєш іще що?
ВАЛЬТЕР.
Чоловік знає богато, але от радше мовчить ся. Погані річи. Вармельскірх знає найлїпше.
ВЕРМЕЛЬСКІРХ.
Я? Відки я? Але слухайте-но мене…
