Сторінка:Гауптман Ґергарт. Візник Геншель. 1899.pdf/115

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ
спокійно і рішучо.

Що знаєте. Говоріть-но лише, що знаєте? Сей знає се, той знає те. А оба на купу знаєте пшик.

Хвиля мовчаня.
ВАЛЬТЕР
змінює тон мови.

Коби ти був той сам, що давнїйше. Але чорт знає, що стало ся з тобою. Тодї мав ти значінє, люди приходили з далеких та широких сторін до Геншля по пораду. А що сей сказав, се було можна би сказати законом, на сїм вже стануло; як амінь в церкві було воно. А тепер не можна вже порадити собі з тобою.

ГЕНШЕЛЬ.

Говори, говори лише далї.

ВАЛЬТЕР.

Ну, та се й ти сам десь запримітив. Передче мав ти лише приятелїв, нинї не приходить анї одна душа до тебе. А хочби хто і хотїв прийти, то не прийде ізза твоєї жінки. Двацять лїт служив вам Гауфе вірно, нараз не подобаєть ся вже більше жінцї, а ти, ти береш його за ковнїр та викидаєш за двері. Що-ж се такого? Вона лише потрібує моргнути, ти вже скачеш, замісь взяти добрий посторонок та вигнати із неї раз на все мухи.

ГЕНШЕЛЬ.

Як не будеш тут мовчати, тепер, зараз на місци — то я возьму тебе також іще за ковнїр.