Я можу се доказати і таки докажу. Тут в хатї не було би богато таких, що не знали би сього так добре як і я. Твоя жінка зійшла вже на лиху дорогу. Я тут не винен, я був би сього не говорив, але маю тобі позволити плювати собі в лице? Я не брехач, я говорю все саму правду. Поспитай, про мене, кого хочеш! Поспитай пана Зібенгара на сумлїнє… Та-ж воробцї цьвірінькають про се на усїх дахах… та іще про иньші річи в додатку.
Роздумайте собі, що ви говорите, Вальтер.
Він примушує мене до сього! Най мене пустить. Чому-ж я як-раз маю терпіти за иньших? Ви знаєте се так добре як і я. Не жили ви добре з Геншлем передше за небішки першої його жінки? Думаєте може, що люди не знають про се? А тепер не покажете ся уже нїколи до його хати.
Що ми маємо оба із собою, се приватні річи. Прошу мінї не мішати ся до них.
Але як умирає кому цїлком здорова жінка, по вісьмох недїлях також Густа, се, думаю, не є вже приватні річи.
Що? — Най прийде Ганна!
