Цю сторінку схвалено
ГЕНШЛЕВА.
Чого сидиш так та не обізвеш ся анї словом?
ГЕНШЕЛЬ.
Придивляю ся хмарам.
ГЕНШЛЕВА.
Нї, нї, гей люди, та-ж тут можна цїлком здуріти. Хотїла би я лише знати, чого він там шукає в горі. А то мордівня тепер ніч-у-ніч. Чоловік не може вже мати цїлком спокою. — Що-ж ти там все бачиш? Та скажи хоч одно слівце.
ГЕНШЕЛЬ.
— Вони є там горі.
ГЕНШЛЕВА.
Тобі снить ся може, га? Слухай Вільгельм, просни ся! Лягай до ліжка та виспи ся вже раз! — Там горі є лише хмари та більше нїщо.
ГЕНШЕЛЬ.
Хто має очі, той бачить — !
ГЕНШЛЕВА.
А хто здурів вже, той тратить розум.
ГЕНШЕЛЬ.
Я не здурів.
ГЕНШЛЕВА.
Та я не кажу сього. Але як ти так поводити меш ся далї, то можеш іще здуріти.
Вона прозябла, надягає кафтаник та розгортає гачком попіл у печі.