Най би мінї се був хто сказав тодї, — я пішла би радше за прошеним хлїбом. Нї, нї, люди. Коби я була знала се скорше. І такі річи треба слухати спокійно. Та-ж я хотїла йти! Хто задержав мене, га? Хто затримував мене всїми силами у сїй хатї? Я була би найшла для себе заробок. Я не журила ся нїраз, працювати можу. Але ти мене сам не пустив. Тепер маю за се. Тепер мушу терпіти.
Може бути, правда, що мусиш терпіти. — Що-ж робити?
Відчини, Вільгельм! Інакше буду кричати о поміч.
Пст, тихо! Ти чула? Хтось ходить по коритарі. Йде до балїї з водою. Чуєш, як плескаєть ся? Стоїть, та миєть ся.
Ти! Чоловіче! Тобі снить ся! Балїя ось тут.
Ну, ну! Я знаю вже! В мене не вмовиш нїчого. Хто знає, той знає…
Більше не кажу нїчого. — Ходи, ходи, підемо спати. Час подасть раду…
