робили собі ріжні прислуги, від коли ми стали сусїдами. Се скінчило ся, тут нема що казати; але ми були приятелями тай не сумнїваю ся, що і лишимо ся ними.
— — — — Таке то, мій пане! Час не стоїть анї хвилї. Каролько також не навідував ся до нас нїколи. …Що тут говорити! Ваша таки правда. Хлопець не міг би навчити ся нїчого доброго. Передше воно виглядало інакше.
Геншель, я тепер не знаю, що ви думаєте.
І ви не зайшли також нїколи до хати… Вже буде таки три чверти року.
Я мав за богато на голові останнїми часами.
Передше то ви як-раз в таких разах заходили. Нї, нї, я знаю, тай ваша таки правда. І всїх людий правда. Я вже не можу притягнути до себе громади.
Геншель, випічнїть собі тепер.
Нї, нї, ми можемо тепер троха про се поговорити. Бачите, я у всїм винен; я знаю, що
