Се підкосило його вже цїлком. Повинен був дати собі із сим спокій!
Баби не знають ся цїлком на таких річах. Будовати мусїв, інакше не міг. Нинї маємо богато купільних, давнїйше не було й половини сього. Але тодї люди мали гроші, а нинї хотїли би всьо пів-даром: — Налїй-но мінї горівки.
Сорок кімнат, три великі салї, а в них хиба щурі та миші. Як-же тут вийти на своє?
зазирає до кімнати; є се весела, жива шіснайцятилїтня дївчина. Довге, темне, розпущене волосє. Її одїж троха ексцентрична; біла та коротка спідничка, остро викроєна блюза, шарфа сороката та довга. Доволї сильно відокриті рамена; докола шиї сороката стяжка, із золотим хрестиком.
Пан Зібенгар був тут, правда? Смачного, моє панство. Я хотїла лише поспитати, чи не був тут пан Зібенгар?
Не знаю. У нас не був.
