Сторінка:Гауптман Ґергарт. Візник Геншель. 1899.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ГЕНШЛЕВА.

Ну, а в шинку!

ГЕНШЕЛЬ.

І вони хочуть жити, так як і ми. Чи тому мав би їх викинути на вулицю? Вермельскірх не є зрештою лихий чоловік.

ГАННА.

Але його жінка, то стара чарівниця.

ГЕНШЕЛЬ.

Що-ж, коли він точно платить чинш, — а ізза дївчини чейже не можна його викинути…

Встає та нахиляєть ся над колискою.

Ми-ж маємо тут також таку маленьку дитинку, а однак не вилетимо ізза неї.

ГЕНШЛЕВА.

Ну нї, ще чого!… вона спить, як забита, не хоче навіть нїколи проснути ся.

ГЕНШЕЛЬ.

Така дрібонька… Ну, мамо, правда, що не схочеш мінї умерти!

Здіймає шапку з кілка.

Ганно, я здурив тебе передше. На возї лежить твоя запаска.

ГАННА
швидко.

Де, де?

ГЕНШЕЛЬ.

В коши; йди пошукай собі.

Виходить середнїми дверми. Ганна йде в комору.