Цю сторінку схвалено
є так зле зі мною. Вас хиба я знаю… Не знаю, чи мінї снило ся чи що?
ЗІБЕНГАР.
Може бути, може бути. Як-же тепер чуєте ся…
ГЕНШЛЕВА.
Ну так, се ви Зібенгар?
ЗІБЕНГАР.
А ви думали мабуть, що се ваш чоловік?
ГЕНШЛЕВА.
Не знаю — не можу сього — — справдї — не можу сказати. — Так мінї було… — —
ЗІБЕНГАР.
Ви лежите дуже невигідно. Поправлю вам подушку. Приходить іще лїкар точно?
ГЕНШЛЕВА
зі сльозами у очах.
Не знаю: лишають мене саму, як пса. Нї, нї, ви є Зібенгар, — я знаю. Слухайте! Я вам щось скажу, ви були все такі добрі для мене! Ви маєте добре серце. Коли навіть часом нахмарите лице. Вам се можу сказати: Я бою ся! Мінї все таки здаєть ся, що се тріває за довго.
ЗІБЕНГАР.
Що тріває за довго?
ГЕНШЛЕВА
вибухає плачем.
Я жию за довго! — — —
Але що що буде з Ґустою!