Сторінка:Гауптман Ґергарт. Візник Геншель. 1899.pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Я бачила через стїни, я бачила вас таки. Нї, нї! Ви гадаєте, що жінку можна так легко ошукати. Я бачила. Одно лише тобі кажу: як я умру, умре і Ґуста. Я заберу її із собою. Радше удусити, як дати на поталу такій клятій дївцї.

ГЕНШЕЛЬ.

Ну, мамо! що-ж тобі заїхало в голову?

ГЕНШЛЕВА.

Хотїв би, аби я вже землю гризла.

ГЕНШЕЛЬ.

Ну, перестань, бо я вже лихий.

ЗІБЕНГАР
перестерігає тихо.

Тихо, Геншель! Жінка хора!

ГЕНШЛЕВА
вчула се.

Хора? Хто мене довів до хороби? Ви обоє, дївка та ти.

ГЕНШЕЛЬ.

Ну, хотїв би я лише знати до чорта, хто тобі натовк сих дурниць в голову? Дївка та я? Най мене грім побє, ак ми маємо що між собою!

ГЕНШЛЕВА.

Чи не привозить він їй запасок та застячок.

ГЕНШЕЛЬ
знова збентежений.

Запасок та застячок?