Цю сторінку схвалено
Я бачила через стїни, я бачила вас таки. Нї, нї! Ви гадаєте, що жінку можна так легко ошукати. Я бачила. Одно лише тобі кажу: як я умру, умре і Ґуста. Я заберу її із собою. Радше удусити, як дати на поталу такій клятій дївцї.
ГЕНШЕЛЬ.
Ну, мамо! що-ж тобі заїхало в голову?
ГЕНШЛЕВА.
Хотїв би, аби я вже землю гризла.
ГЕНШЕЛЬ.
Ну, перестань, бо я вже лихий.
ЗІБЕНГАР
перестерігає тихо.
Тихо, Геншель! Жінка хора!
ГЕНШЛЕВА
вчула се.
Хора? Хто мене довів до хороби? Ви обоє, дївка та ти.
ГЕНШЕЛЬ.
Ну, хотїв би я лише знати до чорта, хто тобі натовк сих дурниць в голову? Дївка та я? Най мене грім побє, ак ми маємо що між собою!
ГЕНШЛЕВА.
Чи не привозить він їй запасок та застячок.
ГЕНШЕЛЬ
знова збентежений.
Запасок та застячок?