Цю сторінку схвалено
ГЕНШЛЕВА.
Так, запасок та застячок.
ГЕНШЕЛЬ.
А то вже сьвіт кінчить ся.
ГЕНШЛЕВА.
Чи то, що вона робить, не є все гарне та добре? Чи ти скажеш їй коли яке лихе слово? Чи не є вже вона якби панї в хатї?
ГЕНШЕЛЬ.
Мамо, будь тихо, кажу тобі раз!
ГЕНШЛЕВА.
Мусиш мовчати, бо не знаєш, що сказати!
ЗІБЕНГАР
при ліжку.
Запануйте над собою, панї Геншлева, се всьо виссане до чиста з пальця.
ГЕНШЛЕВА.
Ви не лїпший, ви робите також так само. Бідні жінки, вони гинуть ізза сього!
починає тихо хлипати.
Та най собі пропадають!
ЗІБЕНГАР
сьмієть ся коротко та на силу, приступає до стола та отвирає з резиґнациєю фляшку червоного вина.
ГЕНШЕЛЬ
сїдає на краю ліжка та вговорює жінку.
Мамо! Мамо! Оберни ся вже раз! Хочу сказати тобі слівце по доброму.
Обертає її з приязною силою.
