міг всьо полагодити, відійшов би я відси зі спокійним серцем.
Я не йшов би радо, кажу щиро. Я не знав би, куда повернути ся.
Ви зайшли вперед, Геншель. Ті самі обставини, бачите, в яких я міг остояти ся лише з найбільшим трудом, помогли вам прийти до майна.
Одному недостає сього, другому того. Хто знає, що гірше! Бачите, вибило мінї також цїлком пшеницю. Та чи вона вже коли піднесеть ся… Я іще не прийшов добре до себе.
Геншель, всьо має свій час! Але й то треба також перемочи. Ви мусите піти між людий, щось почути, щось побачити, випити часом шклянку пива, кинути ся у вир інтересів, після мене, не все роздумувати над сумними річами. Що вже стало ся, того не можна змінити, тепер лише далї.
Та інакше воно й не може бути! Ваша правда!
Розумієть ся! Ваша жінка була найлїпшою, найвірнїйшою жінкою. Всї взагалї признають се,
