Цю сторінку схвалено
ЗІБЕНГАР.
Чому-ж то так?
ГЕНШЕЛЬ.
Ви знаєте се самі.
ЗІБЕНГАР.
Я? Знаю? Як се?
ГЕНШЕЛЬ.
Подумайте лише троха.
ЗІБЕНГАР
перечить головою.
В сїй хвилї не можу нагадати собі нїщо.
ГЕНШЕЛЬ.
Та-ж я мусїв своїй жінцї приречи.
ЗІБЕНГАР.
— — —? — Ах так!! — То ви говорите про дївку!? Ганну?
Хвиля мовчаня.
ГЕНШЕЛЬ.
Се заїхало мінї дуже в голову. Що то крити ся. Як просну ся вночі, то не можу часом яких дві годинї вснути. Все вічно мушу думати про те. Не можу випутати ся із сього.
Дївка добра. Може троха за молода для мене, старого; але працює за яких чотирох хлопів. Тай для Ґусти дуже щира. Більше і рідна мати не зробила би. Нарештї найважнїйше те, що має голову на карку; лїпшу має голову від моєї. Могла би навіть стати касиєром в урядї. Памятає вам кождий-кождіський феник,
