Цю сторінку схвалено
ГАННА.
Треба сплюнути тричі: Тьфу! тьфу! тьфу!
Хвиля мовчаня.
ГАННА.
Я не можу дати собі ради, ви є за добрий.
ГЕНШЕЛЬ.
Чому-ж то, га?
ГАННА.
Вас рабують люди, можна би сказати.
ГЕНШЕЛЬ.
Ти думаєш може, що він хотїв що від мене?
ГАННА.
Ну, а що-ж иньшого? Повинен стидати ся жебрати у бідних людий.
ГЕНШЕЛЬ.
Ганно, ти сама тепер не знаєш, що говориш.
ГАННА.
О, таки знаю добре!
ГЕНШЕЛЬ.
Як-раз не знаєш і не можеш навіть знати. Але колись пізнїйше, зрозумієш се. — Тепер я піду наперед до пиварнї та поставлю собі гальбу пива; від вісьмох недїль буде се перший раз. А потім з'їмо разом обід, а по обідї — слухай-но лише! — поговоримо що-дещо із собою. Побачимо вже як то всьо уложить ся. — А може ти не маєш охоти?
