Забирай ся відси, бо возьму віник. Скажи но ти мінї що на мойого чоловіка! Відки я маю так зараз лїпшого взяти? Пожди но, як ти загониш ся в лїта, то й ти пізнаєш, що то значить дістати чоловіка.
Я не буду віддавати ся цїлком! Підіжду іще, аж прийде сюда в лїтї який гарний купільний пан, найлїпше Москаль, — йому то позволю себе забрати геть в сьвіт. Геть далеко в сьвіт; я хочу бачити сьвіт, хочу подорожувати до Парижа. Відтам напишу колись до вас, панї Геншлева.
І я думаю, що ти колись утечеш, дївчино.
Можете бути певні сього. Пан Зібенгар був також в Парижі підчас революциї, він то знає гарно оповідати. Я хотїла би бути також колись в такій революциї; тодї будують барикади. — —
Франю, Франю! Де ти там знова сидиш?
Пст. Не говоріть нїчого.
Франю, Франю!
Пст. Тихо. Я знова мусїла би услугувати в шинку. Се остогидло мінї, я вже не можу.
